- лучший корм для кошек
Влітку дуже багато дачників заводять собі кішечок і котиків — домашніх «улюбленців», щоб діти пограли, та й самим приємно. Кішки виростають і від’їдаються за літо, до осені перетворюючись в красивих безтурботних підлітків. Коли ж в осині вітри здувають лушпиння з наших сільських просторів, «улюбленцям» найчастіше місця в машинах не знаходиться.
Одні й не збиралися забирати підрослого кота, який звик до вільного життя, в квартиру, де він Поміте всі кути і цілими днями буде кричати під дверима. Інші обманюють себе тим, що Котику буде добре в сараї, що годувати його буде сторож багатого сусіда, а корм вони будуть привозити кожні вихідні. Справді, поки ще стоять осінні золоті днинки, господарі зрідка відвідують кинутих «чотириногих друзів», та й сторож-таджик ще не забуває годувати їх, корм для кошек. Але ось випав сніг, візити на дачу припинилися, таджик заліг на піч і перестав навіть хвіртку розчищати. Нещасний кіт залишився наданий самому собі …
Поки сніг не ліг товстим шаром, він може ще ловити мишей, але взимку миші ідуть у теплі гнізда глибоко під снігом, і дістати їх може хіба що ласка або лисиця. Що робити бідному коту, звиклому годуватися у людей, — він вимушено шукати порятунку близько людини. Бачачи житлове подвір’ї, кіт всіма правдами і неправдами проникає туди в пошуках їжі. Йому загрожують собаки, коти хазяйські, та й самі господарі не дуже раді додатковим нахлібникам. От і дичавіють нещасні тварини, перебиваючись з залишків собачого корму на картопляне морожене лушпиння, знайдене на смітнику.
Наша дача, де ми живемо круглий рік, кожну зиму зазнавала набігів цих мародерів, які билися з нашими домашніми котами, намагалися оселитися в нашій бані або в сараї, залишаючи за собою смердючі мітки (наші всі коти і кішки стерилізовані, тому їх мітки не пахнуть так відчайдушно). До пори до часу я шкодував сиріток, підгодовував їх далеко від дому потай від дружини. Особливо шкодував я нещасних кішок, які народили взимку кошенят і намагалися прогодувати корма для кошек премиум класса ще й їх, мерзнуть на чиєму-небудь горищі. Розумом розумієш, що ці кошенята повинні загинути, а не збільшувати кількість бездомних тварин, але вдіяти нічого з собою не можеш.
Спочатку я не дуже-то вірив у дієвість своєї котоловкі, та й дружина мене висміяла, назвавши «мій червонопикий друг». Але вже на другу ніч в неї попався кіт, який не давав нам життя більше місяця. Виявили ми це вранці, причому кіт сидів смирно, як ягня, і тільки злегка підвивав від жаху.
Так як справа йшла вже до весни, то в той рік котів більше не з’явилося. Зате в цьому році нас по черзі тероризували три дикуна, і всі вони, один за іншим, були спіймані в мою чарівну пастку!
Тут настав час пояснити, що ми робимо з спійманими котами. Кілометрів за двадцять від нашого села є птахофабрика, а при ній досить велике селище міського типу, з п’ятиповерховими будинками, магазинами, ринком, а головне — з пристойною смітником, з контейнерами для сміття, які вивозяться не надто часто. На ринковій площі цього селища лежать, бродять і бігають безліч кішок і собак. Всі вони вгодовані і на вигляд щасливі — мабуть жителі, поголовно працюють на птахофабриці, їх не кривдять. Коти настільки ледачі, що не квапляться пропускати навіть рухому машину.
Ось у цей котячий рай ми і звозити своїх здичавілих бранців. Взимку вони знайдуть теплий притулок у підвалах п’ятиповерхівок, а стіл будуть мати офіційний — на смітнику, лучший корм для кошек, що позбавить їх від сумної звички до злодійства. У всякому разі, там у них набагато більше шансів вижити, ніж у нашому засніженому селі, де взимку всього кілька житлових садиб.
